Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 22

Я дістав срібняка.

— Чуєш, матінко, зараз я тобі віддам цю монету, якщо скажеш, де живе Малах.

Матінка захитала головою «так-так», зайшла до халупи і вийшла звідти з чаркою червоної львівської оковитої, яку простягла мені і, витягнувши долоню, чекала на гроші.

— Та мені потрібна не оковита, а Малах! — закричав я сердито.

Стара повернулася, і через хвилину винесла мені іншу чарку вже з зеленою москальською горілкою.

Тоді до мене дійшло, що хлопак привів мене до глухої, як пень, старої.

Коли я втретє прокричав їй у вухо ім'я Малаха, вона намагалась виміняти срібняка на коробку порошку від комах.

Я подумав про себе: чи вилікує її глухоту коронний талер? Вилікував. Побачивши талер, старенька почала чути.

— А, Малах! — хитаючи головою, сказала вона. — Йди за мною.

Після чого закрила двері свого магазину, відкрила переді мною маленькі дверцята в куточку, крізь які провела на заросле лободою подвір'я, звідти скрипучими сходами на завалене брудним ганчір'ям горище, потім на інше горище, звідти в вузесенький коридор, потім в комірку і підвал, потім крізь підвісний міст, де ми проходили над чимось дуже смердючим. Наостанок ми йшли через довжелезний коридор до кам'яних дверей, в котрі вона постукала кінчиком своєї палиці і прошепотіла мені у вухо:

— Я теж не знаю, де живе Малах, але привела тебе до мудреця, котрий все знає, і це знатиме також.

Кам'яні двері відчинились і я зіткнувся поглядом з сивобородим старцем. Хоча не зовсім поглядом, і не зовсім зустрівся, бо він був сліпим.

На старцеві був дорогий шовковий кафтан, перетягнутий дорогоцінним східним поясом. Я зрозумів, що здобути в нього інформацію вийде ще дорожче. Тож витягнув золоту монету.

— Ти мудрець, котрий усе знає? — спитав я у нього.

Старий не був скупий на слова. Він, як міг, пояснив, що спілкується мовою птахів, розуміє чотирилапих тварин, вміє розмовляти з драконами, відчуває джерело води під землею, кожному може сказати, чи він син свого батька. До того ж він знає, якою мовою спілкуються між собою чорти.

— Всі ці науки мені не потрібні, — кажу я йому, — але якщо скажеш мені, де живе Малах, то зі мною нічого не станеться.

— О, милий сину, — сказав старий, підводячи сліпі очі вгору, — як ти можеш про таке говорити? Адже Малахів на землі стільки, як квітів на полі чи зірок на небі. У Львові живуть сімдесят два Малахи. Малах Мешугге, Малах Мікрайм, Малах Хосен, Малах Пінкас, Малах Хаймович. Звідки мені знати, якого Малаха ти шукаєш?

— Того, хто підробляє папери.

— О, сину мій! — сказав старий. — Шкода мені тебе, що йдеш таким шляхом. Ті, кого я знаю, всі добросовісні та віруючі люди.

Я мусив допомогти старому мудрецю воскресити його пам'ять, тож запхав золото йому в долоню. Він обмацав його кінчиками пальців і, переконавшись, що це й справді золото, видав мені соломонове рішення мого питання:

— Сину мій, я не можу видивитись того, кого ти шукаєш. Ти його ніколи не бачив, а я сліпий. Давай покладемось на знаки. В знаках проявляється сила Господня.

Тоді він взяв довгу голку і проколов нею книгу, що стояла перед ним. Потім відшукав останню сторінку, до якої дістався кінчик голки. Провівши по рядках кінчиками пальців, сказав:

— Знаком відзначений ніхто інший, як Бен Малах Пейшоту — португалець. Це не я сказав, це знаки кажуть.

— І де знайти мені цього португальця?

— Як вийдеш з моїх воріт, навпроти побачиш його ворота. Двічі постукаєш у дверцята, потім ще один раз, потім знову двічі, тоді тебе впустять. А тепер йди з миром.

Після чого мускулястий слуга з ліхтарем провів мене темними сходами до воріт. Тут я опинився на тій самій вулиці, звідки прийшов. Будинок Малаха був там першим. А мене цілий день тягали-водили вгору-вниз, вперед-назад через усе гетто для того, аби я дістався до будинку, що був переді мною.

Після відповідного стукання, двері відчинив карлик з обличчям кольору айви, і я так і не зрозумів, чи то була дівчина, чи то був хлопець. Мови, якою він розмовляв, я не розумів, можливо то і не була мова.

Він провів мене дерев'яними крученими сходами в якусь темну кімнату, де спиною до мене, в кутку, хтось сидів.

За весь час нашої бесіди він так і не повернувся до мене обличчям.

Перед ним стояло дзеркало, через яке він на мене дивився. Я тільки зміг розгледіти в дзеркалі, що у таємничого чоловіка немає бороди. За звичаєм, португальські євреї не носять бороду. Його обличчя якраз було намазане аурпігментом — засіб для видалення волосся — закон Мойсея забороняє видаляти волосся лезом.

— Малах вдома? — запитав я в нього.

— Малах вдома, — відповів він, весь час відповідаючи на питання про Малаха, наче про третю особу. І я ніяк не міг переконатись, що він дійсно Малах.

— Чого тобі від нього треба?

— Поясню коротко і доступно. Я хочу потрапити на службу при дворі князя Вишневецького. Тож мені потрібна грамота, яка засвідчить моє шляхетне походження; академічний диплом, який підтвердить мої знання у всіх сферах; метрику та лист конфірмації, який підтвердить моє виховання відповідно до канонів католицької церкви; наостанок листа, від якогось князя, котрий рекомендує мене, як вірного солдата та лицаря. Звичайно, все це я не прошу задарма. Я готовий заплатити. Скажи, Малах, скільки це коштуватиме?

Чоловік, до котрого я звертався, продовжував сидіти до мене спиною і глухим голосом промовив:

— Малах відповідає на твої нечувані прохання, що ти прийшов не до того, раз про таке просиш. Руки Малаха ніколи не виконували таких страшних злочинів. Малах не має нічого спільного з такими брудними жебраками, як ти. Якщо ж хочеш стати лицарем і маєш на те гроші, то відвідай спершу Малахового товариша, торговця вбраннями Малкуса, котрий продає одяг для знатних панів. Він живе на розі вулиці Бетеля, біля колодязя. У нього знайдеш прекрасні оксамитові плащі, сюртуки, до них паскú та все, що забажаєш. Там з тебе зроблять дворянина, якщо маєш гроші. А звідси забирайся і не вертайся. Малах порядна людина і брехня ніколи не злітала з його вуст, і пальці не бруднилися чорнилами від підроблених паперів.