Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 52

— Що я казав! — зайшовся істеричним сміхом солтис. — Літаючі пси, котрі сплять, вчепившись ногами за гілку! Ти тільки продовжуй, пройдисвіте! Адже саме для цього тут і зібрались судді, аби вірити у всі твої балачки. Мені вже самому цікаво, яким чином врятують тебе літаючі пси та хліб, що росте на деревах, від обвинувачень у вбивстві короля та двоєженстві.)

Я одразу з цього й розпочну. Увесь навколишній світ там має непереборний вплив на людський характер. Корінне населення, їхня релігія та звички змушують іноземця пристосуватись та прийняти новий спосіб життя. Це народ, де одні ходять голі та босі, інші ж згинаються від тягаря помпезного вбрання. Тут змішались краса та потворність, хоробрість та боягузтво; одні вільні, як птахи, інші сковані, як монахи. Міста в розкоші і величі перевершують європейські мегаполіси. Храми, висічені в скелях майстерною рукою, утворюють архітектурні громади з десятьма тисячами колон і вівтарями для незліченних ідолів. А їхні житла жалюгідніші, ніж плотини у бобрів. Це народ, котрий служить і молиться тисячі богам, жоден з котрих їм не допомагає. Це народ такий ніжний, що не вб'є жодної тварини; зате їх шматують тигри, топчуть носороги, кусають змії та отруйні комахи. А от вирізати цілий сусідній рід вони гріхом не вважають. Можновладець, відчуваючи себе оскверненим дотиком людини іншої касти, в повному праві відрубати нещасному руку і останній вважатиме такий вчинок абсолютно природним. Це народ, де вдова спалює себе живцем разом з померлим чоловіком. А та, котра цього не зробить і вдруге вийде заміж, буде вважатись безчесною людиною. Це народ, де хворого виносять на берег річки і визнають померлим. Однак, якщо він одужає, то не зможе повернутись у коло живих; він буде змушений знайти собі подібних, котрі вже утворюють ціле суспільство — народ мертвих. Це народ, у котрого забобони та поезія звеличують все те, що ми, європейці, зневажаємо. Тут інші чесноти, інші гріхи, і інша розплата.

(— Вся ця тирада була для того, щоб підкреслити, що двоєженство там дозволено, правда ж?

— Дійсно, там це дозволено, але за однієї умови. Перша дружина повинна дати згоду, аби чоловік взяв другу дружину. І поки перша не дасть такої згоди, чоловіку заборонено обіймати чи цілувати другу дружину.)

3. Маймуна і Данеш

Моя прекрасна Сейб-Алніфа була гідна подиву і поваги. Коли в день нашого весілля, котре ми відсвяткували із справжньою помпезністю, залишилися одні за вечерею і вели ніжні і довірчі бесіди, я ніяк не міг умовити її сісти поруч зі мною. Вона влаштувалася навпроти, на іншому кінці столу, нагадавши, що ми повинні дотримуватися пристойності, поки не отримаємо згоди моєї першої дружини: тоді вона теж зможе промовити за столом молитви за Басава. Поки перша дружина не дасть благословіння, нам не можна пити з одного келиха, не можна тримати один одного за руки, і навіть в очі чоловіку друга дружина дивитись не може. А на їхньому ложі, посередині між ними лежатиме меч, котрий буде символом того, що не можна наближатись один до одного.

(— Можу собі уявити, покидьку, як довго ти поважав той меч! — сказав великий князь.)

Я і сам вважав, якщо раніше в гріховному моєму житті навіть меч у серці не здатний був утримати мене від спокуси чужою дружиною, то вже тепер холодна зброя і зовсім не завадить мені нарешті відчути таємничий сміх в закритих очах бегуми. Та в моєї Сейб-Алніфи розуму було більше, ніж у мене.

Вона ставилась до мене так ніжно та покірливо, наче рабиня. Власноруч готувала мені різні напої з казкових фруктів. В шиваїзмі пити вино заборонено; однак з цих екзотичних фруктів готувались такі п'янкі напої, що людина забувала про існування вина. А хто спробував тутешні нектари, на пиво навіть дивитися не зможе. Надрізана кора пальм, бруньки агави дарують солодкі, густі соки: після них настає екзальтація, анітрохи не схожа на сп'яніння від вина.

В цей час моя красуня розповідала мені казки про фей, які народжуються в пальмових садах. Від неї почув історію принца Камра Ессамана і принцеси Бедур: поки вони спали, фея Маймун і ельф Данеш забрали їх на своїх крилах у далекі країни, де звели їх разом; коли вони після всіх радощів та насолод знову заснули, їх повернули додому: принца в Індію, а принцесу в Персію. Це була прекрасна історія, яка приспала мене. Я певен, що саме нектар Сейб-Алніфи нагнав на мене сон. Тільки й пам'ятаю, що лишень я приляг на ложе, прекрасна Сейб-Алніфа поклала між нами меча і свою голову поруч з моєю.

Та як тільки я заплющив очі, земля щезла з-під ніг. Я чув шелест вітру над своєю головою, а пролітаючи крізь хмари, чув грім, як коли блискавка розсікає хмару навпіл.

Серед блиску тисячі зірок я упізнав ельфа Данеша, котрий ніс мене на своїй спині. Він був велетенським чоловіком, з величезними крилами кажана, розмах котрих закривав горизонт, а замість волосся та бороди його вкривали листя бамбука та пальми. Ми летіли так швидко, що вузький серп місяця виріс, округлився і зменшився до останньої чверті у мене над головою. Деякий час з нами змагався метеорит. Коли він нас наздогнав, Данеш вдарив його каблуком і той розлетівся мільйонами іскр. Поглянувши донизу, я побачив під нами Китай, котрий я упізнав з порцелянових веж та довгих каналів. Тибет вкривав давній лід Гімалаїв. Великі монгольські степи. Ось наблизився Арарат, який я упізнав по полум'яному кільці — вівтар вогнепоклонників персів. Поруч джерело вічного вогню Баку і я згадав, що ельф Данеш був одним з великих духів цих язичників.