Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 17

Та в мене не було бажання рубати цю лису голову, тож вирішив його позбутись.

— Йди, бабá, якщо тобі набридло жити, відрубай собі голову цим чудовим ятаганом, а можеш і повіситись. Тут достатньо дерев, що чекають на тебе.

Тоді турок сказав наступне:

— Дорогий мій сину, цього я не можу зробити. Згідно з Кораном (а це єдина справжня книга на світі) існує сім видів пекла. Одне глибше та страшніше від іншого. Перше — наше, справжніх віруючих мусульман; друге — ваше, християн, сьоме — найглибше, для богохульників, а от четверте — «Моргут», це для тих, хто сам себе позбавив життя. Тож мені б довелось спуститись на три пекла глибше, якби я послухався твоєї поради. І в цих трьох пеклах мені довелось би провести триста тридцять три роки, поки я повернувся б у власне пекло. Проте, якщо я загину від руки невірного, ким є ти, то згідно з Кораном потраплю одразу до раю.

Великою була спокуса — звільнити і відправити до раю побожного турка, та ще й на його прохання. Та я встояв. Мені згадалося наше Святе письмо — єдина правдива книга в світі: той, хто зброєю позбавить життя іншого, сам помре від зброї. Тож я відштовхнув від себе турка, який будь-якою ціною хотів підкласти мені свою голову.

— Але ж дивись, я віддам тобі свій «колтук-денгенегі».

— І що ж я робитиму з твоїм костуром?

— Дивись, сину, — сказав старий. — Якщо ти знімеш цю підпорку для пахви, то побачиш, що всередині повно золота.

З цими словами він зняв вершечок і висипав жменьку золота собі на долоню. Там мало бути дуже багато грошей. Мої очі засліпило.

— Все це віддам тобі.

Та я знову встояв перед спокусою.

— Мені це нічого не дасть, бабá. У гайдамак закон, що нікому не можна тримати при собі гроші. Що вони награбують, то все віддають вожаку після прибуття до печери Прес'яка, і все це йде в спільну скарбницю. Горе тому, в кого знайшли хоча б один польський гріш. Гайдамаки грабують не кожен для себе, а для спільноти. Гайдамаки ні за що не платять. Тож твоє золото не дало мені б нічого, крім загибелі.

— Ще й як дало б, — сказав старий. — Бачиш, хлопче, ти набагато кращий за інших, молодий ще, і життя це не для тебе. Успадкуєш мої гроші, і зможеш податись у Валахію, де тебе ніхто не знає. Зможеш купити собі село, замок, кріпаків, одружитись. Можливо в тебе вже є молода кохана: зможете жити спокійно та щасливо — не треба буде ховатись по печерах чи лісах.

Ці слова забили мені цвях у голову. Згадалась моя мила Мадуш. Я зможу її забрати з Віспа-огроду і подарувати щасливе, благородне життя, де вона буде справжньою панею! А чому б такому не трапитись? Серед гайдамак я вже прапороносець. Одного разу коли Ведмідь з компанією відправляться в черговий далекий похід, я підпою тих, хто залишиться, і коли вони позасинають, я візьму свою милу Мадуш і ми втечемо. Це була така спокуслива думка, що я ненароком простягнув руку в бік старого турка.

— Але куди ж запхаю це твоє золото?

— Залиш його в «колтук-денгенегі». Коли повернешся до гайдамак, то пожалійся, ніби ногу тобі скрутило від стояння в холодному болоті. Багато з ким трапляється. Коли застудиш сухожилля у холодній воді, навіки можна лишитися кульгавим. Тоді вони від тебе відчепляться, адже негоже гайдамакам тягти за собою кульгавого товариша. А ти зможеш носити скарби під пахвою.

Тоді старий навчив мене, як підв'язувати ліву ногу, класти її на виступ костура і ходити тільки на одній нозі. Я думав про мою Мадуш, за котру міг би дійти на одній нозі і до самого Єрусалиму.

— Бери ятаган у руки, — сказав старий турок і ще навчив мене, як з ним поводитись. — Не рубай ним, наче м'ясник сокирою, а протягуй, наче смичком по скрипці. Я стану перед тобою навколішки. А потім рубай сюди, де стирчить перший хребець. Потім твердо дивись, куди рубатимеш, міцно і рівно тримай ятаган за рукоятку, тоді лезо потрапить точно в ціль.

Він говорив та запевняв мене доти, доки чорт не направив мою руку (чорт завжди ховається за спиною) і я помітив, що за коліна мене обіймає безголове тіло, а безтілесна голова котиться кудись по схилу.

(— Homicidium: вбивство людини, — диктував солтис секретарю.

— Так, але за пом'якшуючих обставин, — втрутився князь, — на прохання самого померлого, згідно з твердженням Корана, та за допомогою чорта, що ховається за спиною.)

— Все одно це було вбивство, — продовжував Х'юго. — І я дуже швидко пошкодував, що зробив це; дорого довелось мені заплатити. Після кривавого вчинку я взяв костура під пахву і спробував шкандибати. Так і кульгав слідом за моїми товаришами.

А вони взяли багату здобич. Хто не втік з каравану, того зарізали. Позрізавши з мулів поклажу, закинули її собі на плечі, адже худоба не пройшла б тими стежками, якими ходили вони.

Коли я підійшов до них з костуром, вони зареготали.

— Що за дідько? — спитав Ведмідь.

— Дай мені спокій! — насуплено сказав я. — Став я калікою, коли вбив старого турка, який, кульгаючи на костурові, не зміг від мене втекти. Помираючи, він прокляв мене: «Візьми ж мого „колтук-денгенегі“ і стань таким кульгавим, як я!» В цю хвилину мені скрутило ліву ногу і більше не можу її розігнути.

— То все холодна вода, в якій ти стояв, — мовив Ведмідь. — Буває з такими ніжними псами, як ти. Але не бійся. Є серед нас дехто, хто вміє таке лікувати. Перепілко, йди сюди!

Я злякався. Якщо мою ногу оглянуть, то виявиться, що їй нічого не сталося. Я щосили тримав м'язи в напрузі, поки Перепілка мацав, гладив та розтягував мою ногу, аж кістки тріщали.