Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 2

— Тепер-то я дізнаюся, що живе у цьому чудовиську, — сказав унтер-офіцер, — і тоді я спробую створити щось схоже для франциків.

На шийці глека був ковпачок, схожий на звичайні закрутки на флягах. Його треба було розкрутити.

На це дійство Х'юго покликав: коменданта фортеці, начальника поліції, князя, губернатора міста, начальника артилерії, солтиса та княжого алхіміка, аби вони стали свідками відкриття глека.

Але кожен з них подумав: «Якщо збираються всі, то навіщо там ще і я? А раптом бісів глек вибухне, коли відкрутять ту кришку?»

І всі залишилися вдома.

То ж тільки одному Х'юго стало відомо, що саме знаходилося на дні глека.

Він одразу виготовив схожі глеки, заповнив їх так само, як французи, і на очах у коменданта та князя відправив до французького табору.

Великі мужі припали до підзорних труб та з радістю спостерігали, як вогняні глеки потрапляють в ціль, наче дракони. Вони спалювали все, чого торкались, а потім вибухали.

Але один-два глеки полетіли вдало, кілька наступних у французьких окопах не вибухнули. Що ж, невдачі були і у ворога. Щодня декілька французьких глеків пропадали даремно.

Х'юго прагматично використовував такі подарунки і, повторно наповнивши глеки сумішшю, відправляв їх попереднім власникам.

Ех, до чого ж весело проходили обстріли в ті часи! Два противники «по-дружньому» обстрілювали один одного. Славетна була епоха!

Ще в 1809-му році Наполеон, у битві під Ваграмом, зібрав двадцять вісім тисяч гарматних ядер противника та вистрелив ними в австріяків.

Якби ця битва тривала ще два дні, то одні й ті ж ядра літали б між ворогами туди-сюди.

Князь нагородив кмітливого унтер-офіцера за перехоплений винахід: підняв йому платню із шістнадцяти до двадцяти талерів, ще й подарував бочку темного пива. Командир артилерії образився, адже йому, начальнику, дісталася бочка тільки світлого пива.

Багато хто заздрив Х'юго, однак ніхто не наважувався чіплятись до нього.

Х'юго був справжнім силачем. Голова з розкішною копицею рудого волосся робила його схожим на лева. Обличчя, вкрите слідами від віспи, було завжди усміхнене, без жодної тіні збентеженості чи остраху. Печаль та страждання не залишали на ньому своїх відбитків. Хоч йому вже було під сорок, на яку жінку він клав око, та була його! Він любив добряче поїсти і хильнути. Через це в його кишенях гуляв вітер.

Він умів з усього обирати лише найкраще.

Ця його здатність страшенно дратувала солтиса. Адже його, як міського старшину, начальника унтер-офіцера, той перевершував у всьому.

Ось гарненька прачка Ріке добряче била солтиса по пальцях, коли той намагався до неї чіплятись, а унтер-офіцеру навіть дозволяла себе обійняти.

Через облогу ціни на продукти в обох містах дуже зросли. Сталося так, що торговка на ринку запросила три талери за відгодованого гусака — а це божевільні гроші. Дружина солтиса накинула оком на гусака, однак не могла його купити. Тоді прийшла гарненька Ріке і сказала: «Скільки просиш? Давай його сюди!» Купила гусака і пішла.

Солтис дізнався, що гарненька Ріке запекла гусака для Х'юго.

— Чуєш, унтере, — каже наступного дня солтис Х'юго, — щось тут нечисто. Ти щодня з'їдаєш цілого гусачиська, а мені перепадає тоненький шмат сиру чи шмат оселедця до хліба, а я ж то — солтис! Ти за місяць отримуєш двадцять талерів. А щодня витрачаєш по три. Ану, звідки тягнеш гроші?!

На це унтер-офіцер відповів:

— Бачите, пане солтисе, якби я зараз хотів збрехати, то сказав би, що це все не мої гроші. Гарненька Ріке на мені помішалася. Чим я її так зачарував? Ну, якщо ти сам цього не знаєш, то від мене не дізнаєшся. Закохалась дівка і витрачає на мене свої гроші. А звідки їх бере, то вже не моя справа. Але я не хочу тебе обманювати. Скажу правду. Та прошу нікому про це не розповідати, бо не хочу з попами діло мати. Скажу тобі пошепки: у мене є чарівний талер. Звати його «хекеталер». Щоразу, коли його витрачаю, він тут же до мене повертається.

— Егей, а як же це чарівний талер до тебе потрапив, унтере?

— І це тобі скажу, тільки не проговорися капуцинам. В Хогстратені, на болотах, дали мені його «диявольські лицарі».

— Но-но! Ти ж не продав за нього душу?

— Та ні. Я схитрував. Підсунув «творцеві» єврейського хлопчика замість себе.

— Ну, це варто тримати в таємниці.

Солтис одразу кинувся ділитися почутим із князем. Той зауважив, що було б добре, коли б і всі його талери стали хекеталерами. Тоді вести війну було б значно легше.

Слава унтер-офіцера Х'юго невпинно росла. Тепер ходили чутки про його договір з «диявольськими лицарями» та про його нескінченний скарб — магічний талер.

Водночас французи продовжували обстрілювати «вогняними глеками» Кобленц та Еренбрайтштайн. І кожного дня вони влучали в чергове житло князя.

Зрештою князь визначив винагороду тому, хто знайде таємничого запроданця, котрий щодня повідомляє французів про його місцеперебування. Адже хтось мусив це робити, не дивлячись на те, що виходи з міста пильно охоронялися. Жодна жива душа не могла оминути варту. Навіть голубину пошту не використовували для передачі інформації, позаяк вже давно з'їли всю домашню птицю.

У солтиса надзвичайно швидко з'явилася версія, хто може бути зрадником.

В обох обложених містах люди плачуть, ниють, моляться, лаються, голодують і тільки одна людина холоднокровно спостерігає за навколишнім світом — п'є, їсть і насвистує.