Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 33

Тоді рудобородий крикнув:

— Малкх!

Я почав озиратися, шукаючи, хто б це міг бути.

— Видно, і справді відрізали тобі вуха в Гефсиманії, раз не чуєш.

Тоді я зрозумів, що Малкх — це я.

— Тримай вухо гостро, — наказав мені покровитель, чиє ім'я сьогодні було Іскаріотом, а мене, отже, нарекли Малкхом, знаменитим стражником, що першим підняв руку на Спасителя. — Кажу, тримай вухо гостро, бо якщо я тобі його відріжу, то не приклеїть його назад і назаретський Бен Ганоцрі.

Тоді я ще не знав, що вони мали на увазі під цим іменем.

Рудобородий підштовхнув мене до великого магістра, котрого сьогодні звали Навуходоносором. В його волосся та бороду були вплетені перлини, як у античних персидських статуй.

Він запитав:

— За які заслуги варто взяти Малкха на службу до Бафомета?

Іскаріот відповів замість мене:

— Він народився єретиком, став атеїстом, буянив із грабіжниками, вбивав людей, підробляв папери, видавав себе за іншого, перелюбствував з дружиною свого господаря, раб, засуджений до страти, котрий утік з в'язниці і на котрого в кожному місті чекає шибениця.

— Саме наш чоловік! — відповів на це Навуходоносор.

Серед лицарів виникла суперечка, чи повинен я поклястись у вірності офітам перед тим, як посвятити мене у їхні таємниці? Вони дійшли висновку, що це буде зайвим, оскільки я такий відомий лиходій, що коли б захотів комусь розповісти про їхні таємниці, першою в петлю потрапила б моя шия.

Тепер я почав розуміти, чому мені усі тут так раділи.

Вони зняли з мене братську рясу і вдягли як римського ліктора. Моїм першим завданням було зняти кам'яну кришку саркофагу, що був у стіні.

У кам'яній труні я побачив самого Ісуса Христа таким, яким ми звикли його бачити — з ранами на тілі та колючим вінком на голові. Фігура була зроблена з воску.

Тоді всі лицарі вишикувались навколо гробу і почали сперечатись, ким же таки був Ісус Христос?

Вони дискутували на латині і я чудово їх розумів.

Один з лицарів стверджував, що це еон древнього бога Ялдаваофа; месія пневматикус, котрого відправили на землю битися з Офіоморфосом. Але Ісусові не вистачило сміливості, тож Ялдаваоф розіп'яв його на хресті. Це доводить пророк Валентин, гностик.

Тим часом інший лицар розповідав, що як стверджує Василид Олександрійський та доводить Бердасен, так званий Христос був ніким іншим, як містифікатором на ім'я Бен Єшуа Ганоцрі, і його розіп'яли цілком справедливо.

Земля почала тікати з-під моїх ніг. Якщо в мене й були лихі думки, то шанування святих було міцним у моєму серці. Я затулив вуха руками, аби не слухати, що вони говорять.

Та я однаково чув усе.

Третій лицар стверджував, що вся історія про Ісуса Христа є нічим іншим, як просто казкою. Ця постать ніколи не існувала: ані народжувалась, ані помирала. Це всього-на-всього символ, який не мав тіла, як Брахма чи Ісіда. А його людська подоба — такий самий ідол, як Ваал чи Дагон.

Після цього мені здалося, що гіршого вже й годі чекати, однак думка четвертого лицаря довела, що в гіперболи ще є суперлатив.

Це був сам Навуходоносор.

Він почав говорити про те, що в старих писаннях сказано, ніби Ісус є деміургом, котрий мучить людство законами, які роблять всіх нещасними та нещасливими. Забороняє те, що до смаку нашим тілам. Попри всі закони природи наказує нам робити те, що не зашкодить ближньому. Однак природа людині диктує робити те, що приносить їй задоволення, не дивлячись на те, зашкодить це ближньому, або ні. На додачу до всього ті, хто слідує законам Ялдаваофа, мають покликання у всьому перечити законам Ісуса — робити все навпаки. Шахрайство, розбій, вбивство, брехня, знущання, хіть, пияцтво не тільки допускаються, але є обов'язковим. А тих, що женуть людей в ярмо так званих чеснот — будь то еон, деміург, Бен Ганоцрі чи сам Ісус Христос, — треба переслідувати та шмагати.

З цією промовою більшість погодилась, і я з острахом помітив, що кожен з присутніх дістає довгу, схожу на терен, голку і пхає в область серця воскової фігури у труні.

— І хто тепер справжній Месія? — закричав Навуходоносор.

— Бафомет! Бафомет! — закричали всі в один голос.

Навуходоносор вдарив кулаком у великий тамтам і по цьому сигналу розсунулися штори намету, що стояв у глибині зали. У яскравому світлі на чудовому вівтарі постали два ідола, правим з яких був Бафомет.

У цього ідола було два обличчя; одне чоловіче, інше жіноче. Вся його статура була напівчоловічою та напівжіночою. Велика змія обвила його, і на кожному кільці був вибитий знак зодіаку. В одній руці він тримав сонце, в другій — місяць. Під його ногами була земля, яка трималася на крокодилі.

Зліва стояв інший ідол — Мілітта. Верхи на кабані гола жіноча постать, на її голові — всіяна карбункулами та рубінами корона.

Дами та лицарі почергово підходили до ідолів та цілували плечі Бафомета і коліна Мілітти. Після цього вони поклали між ідолами дароносицю, брали звідти проскури і, поплювавши на них, розсипали їх по підлозі, після чого почали танцювати. Вели хоровод навколо двох ідолів та дароносиці, тримаючись за руки. Жінки задирали ноги, намагаючись штовхнути дароносицю, при цьому з-під суконь виднілись підв'язки до панчіх. Вони співали пекельні псалми на якійсь невідомій мені східній мові.

У цей час у мене було завдання наповнювати келихи вином із в великих ковшів і подавати його гостям, котрі пили за Бафомета.

Мене нудило від цього, але ще більше мене цікавило, чим це все закінчиться.