Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 34

Коли я повернувся з вином, то всі лицарі та дами сиділи за столом, а цариця Савська — в обіймах Навуходоносора.

Коли я наповнив їхні келихи вином, цариця Савська сказала мені:

— Чуєш, Малкх! Моя корона дуже тисне мою голову, тож спустись до храму і принеси мені корону жінки з Назарету.

Від п'ят до голови мене затрусило.

У нашому храмі, коло вівтаря стояла велична статуя Богородиці Діви, голова котрої була увінчана прекрасною короною. Корона ця була зроблена з перлів та діамантів. Це був дар від княгині на знак її обітниці. До цієї святої статуї сходились паломники на великі свята і приносили щедрі дарунки, які складали до її підніжжя. А тепер я мав зняти корону із святої постаті; я мав вдягнути цю священну реліквію на розпатлане волосся брудної шльондри? Навіть якби мати Ісуса і не була Марія з Назарету, а просто матір'ю звичайного благородного мужа, навіть тоді було б святотатством вчинити такий ганебний вчинок!

Я вагався, не хотів виконувати божевільне бажання, але тоді мій рудобородий покровитель так врізав мені по спині, що мало душа з тіла не вискочила, і почав кричати:

— Ти не чув наказу? Піди до галілеянки і скажи, що цариця Савська чекає на свою корону. Поспішай!

Я мусив виконувати, що наказали, інакше б мені проломили череп.

Мені здалося, що всі святі зійдуть з своїх постаментів і жбурнуть мені в голову ціпком, книгою чи ключем небесним, коли я зробив те блюзнірство, а після закинуть мене в самісіньке пекло. Сама ж статуя Богородиці ніби нахмурила свої брови, коли я зняв корону. І хоч корона була маленькою, однак здавалась такою важкою в моїх руках, навіть земля розходиться у мене під ногами, як тільки я ступив крок.

Коли я повернувся до зали поклоніння Бафомету — оргія набрала повної сили: грішниці минулих тисячоліть в гріховних одежах вакханок танцювали безсоромний хорей з Іродами та Пілатами. Як тільки Астарта побачила мене, то вихопила корону, натягла її на своє розпатлане волосся і почала божевільний танець жриці Мілітти. Навколо неї, наче козел, скакав Навуходоносор, виконуючи фригійський обряд. Астарта кружляла так швидко, що здавалось ніби в неї, як і у Бафомета, два обличчя. Раптом Навуходоносор захитався, впав, спираючись на коліна і долоні, і став жалісно мукати. Очі його вилізали з орбіт, я подумав, що з ним вдруге відбудеться чудо перетворення в бика. З його мукання я зрозумів, що він кричить: «Малкх». Може варто принести йому свіжої трави? Можливо він хоче пастися? Та ні, просто хоче блювати. Звір, коли нажреться, то блює. Коли людина стає звіром, також блює. «Неси сюди хрестильницю!» — кричав він мені. І мерзка тварюка заблювала святу утварь, яку мені довелось перед ним тримати.

Трохи очистившись, він наче почав приходити до тями.

— Позбирай-но посуд, помий і віднеси все на місця. Дароносицю поклади на звичне місце. Проскуру склади в чашу для причастя. Потім йди спати.

Від запального танцю Астарта втратила свідомість. Коли Навуходоносор перекинув жінку через плече, корона з голови красуні впала і покотилася мені до ніг. Я її підібрав і витер.

— Це також віднеси на місце, — наказав Навуходоносор.

— Спершу випий, — розпорядилася Астарта втомленим, захриплим голосом, зняла з пояса надзвичайної оздоби красиву флягу і простягла до моїх вуст. Маленька фляга була викарбована із золота та прикрашена опалами і бірюзою. — Це вино з виноградної лози, посадженої ще Ноєм. Кам'яна урна з цим вином стоїть біля саркофага моєї бабці Семіраміди в Ніневії. Пий!

Я зволікав. Тоді Астарта надпила з фляги, несподівано обхопила мене за шию, нахилилася, притиснула свої губи до моїх — вино залило мені рота. Ніколи я не пробував настільки солодкого, пекучого та п'янкого напою.

— Хто дав мені ляпаса? — раптово спитала цариця Савська, озираючись навколо.

— Ну, пий же! — сказала Астарта, знов простягуючи мені флягу.

Я приклав її до вуст, однак з першого ж ковтка зрозумів, що то не таке вино, яке я пив хвилину тому. Цього разу вино було гірке, з дивним запахом, від якого мене перекосило. Я зробив вигляд, ніби п'ю, і з вдячністю повернув флягу.

— Залиш собі на згадку! — сказала язичницька цариця і кинула флягу до іншого посуду, який я поклав до хрестильниці, аби віднести все зразу.

П'яні демони почали гасити свічки, а я кинувся навтіки зі священним посудом, аби не застрягти з ними в темряві.

Я вимив церковний посуд тричі у чистій воді і розклав усе по місцях. Дароносицю поклав на вівтар, одягнув корону на статую Богородиці та поцілував край її вбрання, вимолюючи прощення. Майстерна робота була виконана руками самої княгині: різнобарвними шовковими, срібними та золотими нитками вона тонко вишила зображення дванадцяти апостолів.

— А це куди мені покласти? — спитав я себе, дивлячись на флягу, — аби її в мене не вкрали? Адже продавши це, я зможу купити хутір або п'ятиколісний млин. А може, все це мені сниться і коли прокинусь, її вже не буде в моїх руках? Причеплю її на пояс (я ще був у вбранні ліктора), так вона не загубиться.

Так я і зробив, після чого здолав мене сон. І я навіть не знав, де заснув і як довго спав.

Знаю тільки те, що хтось тягнув мене за вухо і копав ногами по ребрах.

Це був мій покровитель.

— Та годі, Іскаріоте, зараз встану! — бурмотів я у напівсні.

— Ах ти ж, падлюка, ще й Іскаріотом мене називаєш! Зараз ти в мене швидко протверезієш!

З цим він узяв ківш із водою і облив мене з ніг до голови. Від цього я відразу прийшов до себе.