Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 37

К оглавлению

37

— А тепер знову впусти мене, дорогий покровителю, — сказав я статуї і, повернувши стрілу, знову опинився всередині катакомби.

Тож це і є таємниця шляху примар.

Я повернувся до крипти і почав, озираючись, дещо шукати.

І таки знайшов.

Наді мною знаходився саркофаг Армінія зі статуєю великого померлого магістра, в якого була скручена шия.

Цікаво, що станеться, якщо я поставлю на місце його голову? А сталося те, що гробниця повернулась на своє місце і закрила вхід до зали з Бафометом.

Оце так! Богохульники будуть приспані, хтозна коли вони прокинуться. А коли прокинуться, опиняться в зачиненій залі без вікон та дверей, з котрої не зможуть вийти, хіба що розіб'ють стіну.

Завтра ніхто не знатиме, де вони. Я за цей час втечу за тридев'ять земель.

Я поставив перед собою мету.

Піду до архієпископа Аахени та закладу лицарів, що поклоняються Бафомету. А щоби мати докази, я візьму з собою осквернений церковний посуд. Ні! Благочестиві християни не питимуть з жертовної чаші, з котрої пили Саломея та Даліла. Ніхто не хреститиметься з купелі, котру заблював Навуходоносор. Ніхто не прийматиме святу воду з кропила, котрим головний диявол наливав палаюче пекельне пійло — поки все це не освятять і не звільнять від чаклунства пречисті та благочестиві руки.

Я віднесу це все до архієпископа, до ради та святої інквізиції. Святий посуд буде моїм свідком, а вони нехай проведуть обряд екзорцизму.

(— Ти вчинив дуже мудро, сину мій! Як справжній християнин, — сказав великий князь, обурившись безбожністю «лицарів терніїв», тільки слухаючи про вчинки яких віруюча людина вже відчуває потребність у відпущенні. — Ти вчинив по совісті!

— Я ж казав! — солтис скочив на ноги та вдарив суддівською палицею по столу. — Навіть з пограбування церкви він так викрутиться, що йому казатимуть: «Ти добре вчинив, сину мій!»

На цьому великий князь та солтис так сильно зчепилися, підскакували у своїх кріслах і били кулаками по столу, що підсвічник, череп, розп'яття так і танцювали на ньому. Засідання довелось припинити і відкласти на наступний день. Лиходій знову отримав відстрочку щодо повішення — сміявся я подумки.

Наступного дня судді, трохи заспокоївшись, продовжили засідання перерване в in pendenti.

— Де ви зупинились, обвинувачений?

Х'юго продовжив.)

У ризниці я знайшов великий шкіряний мішок, куди спакував усі срібні та золоті дорогоцінності, які постраждали в богохульній оргії, і не забув про корону Богородиці.

Коли я підняв мішок собі на плече, той мало не поламав мені його, однак я не міг перекласти мішка на інше, через білого голуба.

За допомогою статуї, що крутиться, я опинився за стіною. Далі мені треба було спуститися з високої вежі. Я знайшов мотузяну драбину, якою сюди піднялися язичницькі блудниці, швиденько зліз по ній, схопив мішка зі скарбами і побіг до гавані.

(— Зупинись! — закричав солтис. — Тут я тебе і спіймав. І це буде критерієм твоєї вини. Чи благочестивим був твій вчинок? Чому ти відправився у гавань, де стояли готові до відплиття кораблі, а не у бік ратуші, де б знайшов мера, солтиса чи міського старшину, кому б міг розповісти про святотатний орден? Сплячих винуватців спіймали б in flagranti, звичайно, якщо все те, що ти сказав, було правдою?

— Ну, покидьку, спробуй поясни! — спохмурнів князь.

— Насправді, все дуже просто, панове, — відповів реус. — Я тільки слово скажу — і ви все зрозумієте. Назва міста, в якому це все відбувалося — Щецин. Тоді там заправляв Адольф Густав. Мало того, що його воєначальникам-єретикам було до одного місця, чи в монастирі поклоняються Бафомету, чи справляють свято Милітти, так вони ще були в дуже хороших відносинах з «лицарями терніїв», котрі разом зі шведами відважно боролись проти імператорської армії. Тож йти туди не було ніякого сенсу. Так я вирішив рятуватися, тікаючи на землі великого німецького князя, де мене вислухають разом із святою інквізицією і, думаю, приймуть рішення розпочати воєнний похід проти богохульників та єретиків. А так, як у морі мене буде важко вислідити, я поспішив до Щецинського порту.

— Habet rectum! Rectissimum! — поспішив озвучити свою думку великий князь. — Шведські єретики не можуть бути суддями в такому питанні. Викресліть з обвинувачень «furtum sacrosanctorum».

— Готовий побитись об заклад, що він очистить себе від усіх обвинувачень, мерзенний злочинець! — пробурмотів собі у бороду солтис. — Ну, а тепер піде «Homicidium!»)

Частина п’ята
Homicidium

1. На кораблі мінхера

Найвищим доказом моїх благих намірів є те, що не дивлячись на скрутне становище та відсутність грошей, я встояв та на не наклав свою руку на пожертви, що знаходились біля входу у церкву. А в страсні дні там були і мідяки, і срібні монети.

Я все ще був одягнений в маскарадний костюм слуги єврейського первосвященика: римський балтеус, шкіряні сандалії, тога. В будь-якій частині світу в цій одежі мене сприйняли б як божевільного, тільки не тут. Під владою шведів Щецин зробили вільним портовим містом, а бухта Одер була повністю забита торговельними суднами з усіх куточків світу. На причалі штовхалися негри, іспанці, турки, бербери, китайці в найрізноманітніших строях. Тож серед усього цього каламбуру міг загубитись будь-хто. Ані на мене, ані на моє вбрання уваги не звертали.

Я нікого не розпитував, а мовчки шукав корабель, який готовий був підняти якір та вітрила і врятувати мене. Доля привела мене до голландського корабля.

37