Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка - Страница 36

— Щоб на тобі ця плахтина стала плащем Деяніри! — мовив я про себе, зціпивши зуби. Та штурхан Іскаріота нагадав мені, що треба виконувати наказ, і я знову повторив вчорашнє блюзнірство.

Я повернувся з плащем якраз вчасно, адже Астарта вже сиділа верхи на кабані, як і її кам'яна статуя. Я тільки опустив очі від сорому.

Астарта реготала.

— Ходи сюди, Малкх! — кликала вона, посміхаючись. — Бери флягу і випий з неї, як я. Я п'ю за Бафомета, а ти питимеш за Астарту!

З цими словами вона випила з фляги. Це був той самий витвір мистецтва, з якого вона поїла мене вчора

Тут мене осінило. Я зрозумів, у чому фокус. Є фляги з потаємним дном: в одну частину заливається одне пійло, а в другу — інше. Якщо людина відкрутить кришку вправо, то вип'є один напій, якщо відкрутить вліво — то інший. Тож я уважно спостерігав, у який бік відкриває кришку язичницька цариця, коли п'є сама. Вона крутнула праворуч. А коли передавала мені, то відкривала ліворуч. Тоді я непомітно відкрутив її праворуч. І знову відчув смак солодкого, доброго вина. Я досить багато з нього випив.

— Правда ж, смачно? — питає в мене королева брехні.

Я вирішив відплатити їй тою ж монетою.

— Трохи гіркувате, — відповів я і скривився.

Астарта клацнула пальцями у мене перед носом і, сміючись, сказала:

— Добре тобі і таке. Воно залишилось ще з весілля в Кані Галілейській. Твій Господь зробив його, тож пий. А флягу залиш собі — буде парою до вчорашньої.

По цих словах вся пекельна братія зареготала.

— А тепер прибери усе тут і принеси spiritus vini! — наказав Навуходносор.

Тож я знову поприбирав усі священні реліквії, а потім приніс, у кам'яному глеку spiritus vini.

Чортам вже мало було напитися вина, їм схотілося ще й спирту.

Тоді мені дещо спало на думку.

У кам'яному глеку знаходилась справжня російська горілка. Ківш був закритий так хитро, що відкрити його міг тільки той, хто знав його секрет. Я навчився цього ще у гайдамак. Тож я відчинив в погребі глек, відлив з нього трохи горілки і долив туди пійло, яке було залито у флягу, а тоді знову зачинив його.

— Чи не пив ти з нього, Малкх? — закричав мені Ірод.

— Клянуся Бафометом, що не пив.

— Тоді відкрий глека! — наказав мені Пілат.

Я по-різному пробував, але нічого не виходило. Тоді Ахав вихопив його з моїх рук, але в нього так само нічого не вийшло. Він поклав глека до срібної чаші і розрубав його мечем, після чого пійло вилилось в чашу.

Тоді Вірсавія і Тамара (знамениті Біблейні господині) накидали туди фіги, родзинки та апельсинові шкірки, а Даліла підпалила це крампампулі восковою свічкою. Все інше світло загасили.

Винний спирт горів і палав. На чолі стола засідав Навуходоносор, котрий опустив у чашу кропило для святої води, і заходився розливати палаюче пійло по кубках, що вишикувались навколо нього. Кожен підносив пекельний напій до вуст.

Жахлива картина: чотирирогий цар, що розливає вогонь, страшнючі покручі, що сьорбають той вогонь, посередині зелено-блакитне полум'я, в котрому відбивались такого ж кольору обличчя — все це перевершувало будь-який бачений до цього танець смерті. Сама цариця Савська виблискувала таким зеленим відтінком, наче проклята оголена душа. На її обличчі, вустах ніякого рум'янцю, тільки блиск чорних очей показував, що вона жива. Все навколо заливалось страшними прокльонами та блюзнірством. Вогонь до писка, вогонь із писка.

Я хотів врятуватись з пекельного синедріону. Тепер я був певен, що мені це не сниться. Я вирішив тікати.

Якщо це чорти, то якісь вони тупуваті, раз дали такому нещастю, як я, обвести себе навколо пальця. Адже якщо всі вони вип'ють чудо-напій, який приготували для мене, то спатимуть, і невідомо хто проведе завтра церемонію воскресіння.

Я тихесенько покинув гріховну залу ідолопоклоніння і подумав про себе: «Якщо ці людські створіння (а вони однозначно люди) потрапили сюди через двері крипти, отже з крипти якісь катакомби мають виводити на вулицю, де через потаємні двері ці монстри у жіночій подобі сюди і потрапляють. Я б міг втекти звідси тим самим шляхом.

Я взяв ліхтар, спустився до крипти і, йдучи довгим коридором поміж гробниць лицарів ордена, помітив, що на могилі лицаря на ім'я «Птоломей» надгробна плита відсунута вбік. Вона була не з мармуру, а з жерсті і тільки пофарбована під мармур.

У цій гробниці не було могили, а тільки вузький прохід зі сходами, якими я піднявся нагору. Вони також були гвинтовими, і я нарахував сімнадцять сходинок. На сімнадцятій я побачив на дверях святу статую. Це була статуя святого Себастіана, прив'язаного до дерева та пронизаного стрілами. Саме так безбожний Діоклетіан вбив відважного мученика.

Я часто бачив цю статую, тільки перебувала вона в ніші монастирського муру, із зовнішнього її боку. Певне, вона знає таємницю виходу, інакше з якого дива їй тут опинитись.

— О, святий Себастіане! — благав я його з усім смиренням. — Я моравської крові по матері, а ти їхній покровитель. Відкрий мені таємницю: як прийшов ти сюди крізь стіни, аби я так само зміг звідси вийти.

За його спиною не було видно жодного отвору.

Я почав шукати отвір.

У тілі відважного мученика стирчали три мідні стріли. Якому безбожному нахабі прийде в голову обертати стріли в тілі до смерті замученого святого?

І я помітив, що одна з трьох стріл була блискучіша, ніж інші. Я піднявся на постамент, вхопився за стрілу і повернув її. Стріла подалась в моїх руках, а за нею вся статуя почала обертатись. І вже за хвилину я бачив зоряне небо над своєю головою. Ми зі святим Себастіаном опинились назовні.