За цей час бородатий розбійник переодягнувся в попа. Вдягнув на голову золоту скуфію, що дуже пасувала до жирних пасм волосся, поверх одежі натягнув важку рясу, розшиту золотом, а ще взувся у величезні важкі золоті мешти, котрі певне були з мощів якогось святого, а в руках тримав тяжезне срібне розп'яття. Мені подумалось, що цей піп, у цій золотій рясі зі срібним розп'яттям, певне добряче дав по голові іншому попу розп'яттям, аби забрати цю рясу.
Потім він почав робити зі мною якусь абракадабру, за формою, на мою думку, схожу на літургію — слів я не розумів, оскільки говорив він грецькою. Я звернув увагу, що більша частина вірян сміється з нього. Він чимось вимастив мого носа, а потім обкурив мене димом, від якого я мало не задихнувся. Наприкінці, коли давав мені ім'я «Баран», то за своєю попівською звичкою дав мені ляпаса. Оскільки удар наносився не попівською рукою, а розбійницькою лапою, то у вухах задзвеніло. Тільки те, що я стояв на колінах, врятувало мене від падіння.
Цього вистачило!
Я теж не ликом шитий, скочив на ноги, і зарядив «хрестителю» такого ляпаса, що спершу летіла скуфія, потім піп, а потім золоті мешти.
(— Actus majoris potentiae contra ecclesiasticam personam! — задиктував солтис нове звинувачення. — Яка дивина! І тебе не відлучили негайно?
— Ви про що? Навпаки, я став великим чоловіком. До мене підійшов ватажок і поплескав по плечах.
— Я вже бачу, що ти путній хлоп, раз насмілюєшся самому попові здачі дати.)
Від щастя ми випили за моє посвячення, а потім, погасивши всі факели окрім одного, всі полягали спати, закутавшись у шкури.
В напівпітьмі я розгледів, що для моєї Мадуш було обладнане спальне місце в барлозі, куди можна було дістатись лише по плетеній драбині, котру вона підтягнула за собою.
Невдовзі чулося гучне хропіння чотирьохсот чоловіків, що розтікалося по всій широченній печері разом із дзюркотом струмка та гулом млина.
Потім почувся крик вартового, що означав прихід ранку. Всі скочили на ноги і чекали поки з сусідньої барлоги вийде ватажок і дасть вказівки.
Для кожного було визначено якусь роботу. Гайдамаки обладнали цю печеру різними ходами, сходами і проходами, цілі яких я спершу не розумів.
Мене, Мадуш та декількох чоловіків Ведмідь повів до передньої печери, де був склад зброї.
Повів до тої гармати, про яку я вже згадував, і добряче копнув її ногою.
— Дивись сюди, Баране! — сказав. — Якщо стверджуєш, що ти гармаш і вмієш таким користуватись, то, давай. Це славнозвісний василіск, який ми поцупили із замку Потоцьких разом з іншою зброєю. Шістнадцять чоловік тягли її, змінюючись кожні двісті кроків. І тільки тоді, коли вона була вже тут, ми зрозуміли, що вона нічого не варта. Коли ми вперше її зарядили, ось так поклавши на землю, четверо хлопців сиділи на ній зверху, як на кобилі, я сам цілився, аби потрапити у ворота печери. Бик, Лелека та Журавель стояли отут позаду і дивились, що з того буде. Ледве встиг я піднести розпечене залізо до запалу, як василіск підскочив, підкинувши сидячих на ньому леґінів до стелі печери. А ядро не те щоб не вилетіло через ворота, а врізалось в стелю та застрягло. Воно і тепер там, якщо хочеш побачити.
Я сміявся від душі.
— Смійся, смійся! — сказав Ведмідь. — Я спробував ще раз. Обмотав горлянку гадюці канатами та прив'язав з обох боків до стовпів. Тепер стрибай, якщо зможеш! — сказали їй, коли я підпалив заряд. На цей раз василіск не стрибнув, а втік назад так різко, що повиривав всі стовпи, зламавши при цьому: праву ногу Бику, ліву Лелеці і обидві Журавлю. Ядро забилось у кут, куди навіть чорт не цілився б. Тепер, давай, ти покажи, як вмієш стріляти.
— Ех ти, недолугий Ведмедю! — сміючись сказав я. — Вам ще пощастило, що ця іржава штука не розлетілась на сотні шматків і не повибивала вам усім мізки. Адже гармату треба вичистити, аби була чистіша від дзеркала. А потім, хто ж бачив стріляти з гармати, що лежить на землі? Мають бути постамент та колеса.
Та як могли вони здогадатись?
Як тільки я роз'яснив Ведмедю ці тонкощі, він одразу дав у моє розпорядження ковалів та колісників, аби вони за моїми вказівками допомогли змайструвати такий прилад, який, стріляючи, не ламатиме ноги тому, хто стоїть позаду. Я ж приступив до чистки гармати, що було нелегким ділом — через столітню іржу, яка там накопилась.
Треба було поспішати, адже татари, що покинули Польщу, потягнули з собою до Криму полонене військо князя Ракоці. Тож польські вельможі, повернувшись до своїх володінь, одразу приступили до підготовки походу проти банди розбійників.
Дозорні групи гайдамак щоразу повертались з розбитими головами замість здобичі і з сумними звістками про те, що всі дороги з долини Прес'яка перекриті озброєною охороною.
Цього разу двоє вельмож приступили до облоги розбійників по узгодженому, ретельно підготовленому плану.
Останні ж, своєю чергою, тільки реготали.
Коли ж вони зрозуміли, що повністю відрізані від зовнішнього світу, Ведмідь почав кожному роздавати подвійну порцію харчів та пійла.
Я сам дивувався звідки це бралося у цій забутій печері. Щодня ми отримували свіжу козлятину та баранину, хоча в печері і сліду не було живих тварин.
За цей час військо противника підкрадалося все ближче і ближче.
У гайдамак була давно розроблена стратегія, завдяки якій вони часто з ганьбою проганяли нападників. Через штучний прохід, відкриваючи підземний шлюз, випускали в долину всю воду з солоного озера, котра буквально змітала супостата. Та військо Шинявського вже знало про цю хитрість. Після туманної ночі, коли сонце встало, ми прокинулись і побачили, що долину огороджує кам'яна стіна. Кам'яний окоп будували циклопічним методом з будь-яких уламків скель, залишивши внизу щілину, через котру уся вода тихо і безперешкодно могла витекти.